«В двух шагах от дома»
Читаючи звіти про полювання на озерах і на малих річках іноді ловив себе на думці, що непогано було б відвідати одне невелике озеро загублене у одному лісів Київщини. Озерце, було пам’ятне тим, що в дитинстві там печерували раків і ловили на вудку гарних карасів. Хтось розповідав, що там був короп і товстолоб.
Але постійні роз’їзди по Київському та Канівському водосховищам, вічна гонитва-пошук «трофея», постійно відсовувало відвідини цього озерця на другий план. На минулому тижні спеціально туди заїхав і подивився на воду. Прозорість, на вскидку, була до 1,5 м. Збирався увечері приїхати, проте домашні справи так затягли, що на нічне полювання вже не було сил. Я так і думав, що туди я попаду тільки по виключному збігу обставин. Так воно і трапилося. Цієї п’ятниці збирався в одне шановане місце, проте робочі плани суттєво внесли корективи. Коротше кажучи десь опівночі я стояв на березі цього озерця. І пішов у розвідку. Перші занурення порадували – під берегом сиділи «матроси» та дрібні раки. Значить десь повинні бути їх татусі і матусі. Пішов далі , по дну виявлені великі плями перекопаного грунту (темного). Хтось пасся. Проте по дну я так нічого і не найшов. Вирішив іти по звалу вздовж берега – пусто. Підійшов до прибережного очерету. А там…. карасів, ну просто все залито сріблом. Бери нехочу. Переборовши в собі бажання відкласти рушницю і назбирати цього срібла, пішов далі шукати «щось серйозніше».
Вийшов на невеличке плато-мисок. Пройшовся по краю – пусто. Потім думаю: «А дай пройдуся у товщі води». Іду і тут раз – різкий відблиск на краю видимості. Щось різко з’явилося і так же різко зникло у темряві. Може це був вихід товстолоба? Не знаю. Але скільки вже не проходив у товщі води повторних виходів не було. Полежати з такою прозорістю чогось бажання не виникло. Далі пройшовся по основі висипки дамби. Між камінням сиділи гарні карасі і окуні. Вирішив вибрати кілька. Підійшов до берега поклав рушницю і пішов хватати карасів. Наскільки зручна у цьому плані річ шорти. «Повні труси щастя (карасів і раків»
. Коли майже дійшов до краю висипки дамби і починався край корінного берега, я вийшов на кілька поодиноких валунів, із-за одного з них стирчав явно не карасьовий хвостик. Вертаюсь тихенько назад забираю рушницю, ну і далі питання техніки.