Знудився я без УЛ, а точніше - без Л, але вудка і принади, що згадуватимуться у даному звіті, наче, потрапляють у рамки безжалісного цензу Великого Мо (того, що теж зрадив УЛ
)
Занесло в минулі вихідні на літописну для цієї гілки ріку, де свого часу Цигана (мого друга та учєніка, між іншим) носили під пахвою гарячі женщіни
Діяння ці вже давно стали історією, а ріка і далі несе свої брунатні води, сумлінно поліруючи гранітні брили на порогах, і осідаючи мулякою біля них... Зважаючи на це, шлях до заповітного місця інколи перетворювався на локалізований варіант телешоу "Беар Грілз проривається крізь велетенське багно". З вужами, між іншим... Дайвер (кстатє, теж мій друг і учітєль
) з ними добре знайомий
Комарі теж були тут як тут, особливо як стемніло, і довелось вмикати ліхтарика. І соми були, давно омріяні, і ще жодного разу мною не ловлені. Один навіть приплив під ноги, похизуватись у промені світла, мовляв, он я який - наївся верховодки, як дурень - мила, і щасливий. А ти далі закидай свої джиги, телепню
Спересердя вилаявшись, я посунув до берегу спати, наостанок добряче гепнувшись коліном об каменюку. Короткий нервовий сон прийшов під акомпанемент перманентного нетверезого волання дебілів, що отаборились за сусідніми кущами, і слухали шансон.
Воно (волання+шансон) аж ніяк не знизило децибелів, коли вирушав на ранкову риболовлю, десь о пів на п'яту. Та краса природи швидко забрала думки до себе, а ось риба... Риба відверто знущалась. Колись ми з друзями жартома вивели параметр "кілометроклювання", що стосувався особливо складних малих річок під Києвом, які згодом стали філіалом харківського ринку Барабашова, і наразі знайти там сміття з лейбою "Keitech" (реклама), "Reins" (реклама) куди легше, ніж використаний гумовий виріб (не реклама) чи впіймати рибу...
Але ми відволіклись - так от, кілометроклювання було шалено низьким, та що там - відверто прямувало до загрозливого нуля... Сом вперто ігнорував всі мої потуги, натомість за 5 км блукань берегами, ультракосмічними джигами спокусилось аж два окуні, габарити яких перевищували всі непристойні межі. Неподобство! Тільки проявивши особливу впертість, нарешті вдалось зачепити щось дійсно гарне. Басовичок впевнено упорався з трофеєм, який в уяві був чорний і вусатий, а на перевірку виявився давно добрим знайомим... Щоправда, рекордним для мене особисто, хоча головнів переловив чимало. Тож ранкова риболовля завершилась відверто з змішанними почуттями. Кульгаючи, я почимчикував до наметів, де вже порались над ватрою друзі. По обіді наші неспокійні сусіди прокинулися, і я поринав в дрімоту під монотонні буекання за кущами...
Ввечері прокинувся на початку шостої, і вирішив без сома не повертатись. Здавалося, весь світ був проти цього - замість штилю і сонечка зібрались рясно темні хмари, повіяв потужний бриз, і накрапав дощ. Шлях до чергового заповітного місця був таким самим шоу "Беар Грілз проривається крізь велетенське багно" + вужі, тільки утричі довшим і з ускладненнями у вигляді несподіваних ямок
. Зрештою, ступивши на гранітну твердь острова, і причепивши безвідмовного чабіка, я почав ловити... дрібних головнів. Щоправда, один трапився непоганий, сантиметрів на 30. І тільки коли вже був готовий впасти у відчай, і спересердя почав твічити чабіком - воно як лупне!!!
Матінко! Куди там тому ранковому, майже двокіловому головню! А що воно виробляло під час витягання
- словами не передати. І в підсумку - ні, це був нарешті сомик, хоча його невеликий розмір мене й здивував. Втім, я був настільки щасливий, що на той момент це був найкращий сом у світі. Дай Боже йому здоров'я
...Їхали до Києва під акомпанемент набираючого оберти дощу. А сусіди проводжали нас темними, важкими і сумними поглядами червоних очей, що так типово свідчать про тривале безконтрольне вживання алкоголю. Завіса
p.s. Канонічна версія -
тут