[Ромка]

Прогнози gismeteo зіпсували настрій: заморозок, неабияке падіння тиску, дощ, вітер... Але я вже тиждень настроювався на рибалку, та й наступна можливість вирватися буде не скоро, бо порибалити вдається тільки коли я в селі, в діда й баби. Осінь - така пора року, коли все якесь інакше, вона створює неповторний настрій, навіть в паскудну погоду, просто треба бути на природі щоб його відчути. Тепло вдягаюсь сідаю на велосипед і за лічені хвилини долаю по трасі кілька кілометрів. Вітер зриває з тополь пожовкле листя і воно з на диво голосним шурхотом падає на землю. Звертаю в береги, а далі... Далі болото, трава... Якось відшукав забуту мною дорогу і був вражений: осінь дійсно дуже гарна. Якщо хтось не любить осінь, то тільки тому, що крім похмурого, мокрого і чорного асфальту, сирих стін і холоду не бачить, а варто тільки виїхати на природу. Сумне оточення засинаючого світу зовсім не пригнічує, воно стоворює якусь таємничість. Дерева скидають листя і все стає прозорим і зрозумілим, відкритим, але тільки на перший погляд: переплетіння гілок розбиває дійсність на мозаїку. Вона заворожує тим, що кожен розуміє її як хоче, бачить в ній своє. Як в хмарах. Вода, якщо спрбувати глянути в глибину, місцями набирає димчатого, сизого відтінку, теж таємничого. Стараючись не набрати в чобіт води іду до річки і відчуваю глибокий спокій - навкруги ні душі, тут взагалі дуже рідко хтось буває, хоч до райцентру - рукою подати. Шокуючий факт. Бобри, які занесені в Червону книгу живуть у цих місцях. За кілька сотень метрів від траси свіжозвалене ними дерево, біля води купи гілок з обгризеною корою, витоптані вузенькі стежки. Хоча воно й не дивно - місця дикі, хоч і не в глибинці. Зарості триметрового очерету і верболозу, болотистий грунт таки перебороли нездоровий норов совкового керівництва, яке колись так спаплюжило річку спробою її меліорувати, загнавши в штучне русло. Навіть осока пахне якось по-осінньому, дивно і приємно...Іду по березі до чергового повороту ніби увісні, раптом нога провалюється кудись і льодяна вода змушує мене отямитись. Вирішую податись в сухіші місця, хоч там і не так красиво, та все ж таки. Зустрічаю іншого рибалку, він розказує про жор тиждень тому, просить закурити і кудись спішить...Я переполоскав всю коробку, пройшов більш ніж кілометр вниз по річці - не було навіть покльовки. Та мене це особливо не засмучує. Я знав що кльову не буде, значить їхав за чимось іншим, значить не дарма...Темніє і я збираюсь додому. Дорога минає швидко і легко - все погане, що було на душі, я скинув. Лягаю в ліжко, приємна втома огортає тіло і я провалююсь в сон. Риболовля вдалась...