Щось народ не хоче нічого писати, мабуть бояться отих «клятих грінпісовців», які спершу циркулем міряють на моніторах наші улови, а потім корчать з себе праведників.
Ну це все риторика.
Ы-так с , начньомс.
Місце, ну як завжди, «десь трошки нижче Києва» ©, «але ще не в Каневі» ©
.
Де вештався? Та і сам не знаю. Люба доця якось найшла татковий GPS, і ненароком впустила антеною вниз. Після цього він якось почав погано працювати і в цю суботу остаточно
. Тому було прийнято рішення пройтися по косам. Вийшов до русла і вперед до берега. Першу косу проскочив, а от на другій зупинився. Перший нирок бачу на дні щось виблищує, піднімаю алюмінієва тарілка, стара. Трохи обросла дрейсеною. «Ну» – думаю – «столові предмети розкладені подавайте, будемо вечеряти». Починаю обстежувати косу. Прозорість просто атас від 1 до 1,5 м. Якась плотва бігає і все. А де пастухи? Де наша запланована «вечеря»!? Друга коса прозорість води трохи краща, але взагалі абсолютна відсутність будь чого. Третя коса, помічено непоганого окуня. Але я на нього не реагував, «кодекс честі» вимагав чогось побільше
. Ну а напарник часу не гаяв і мою точку зору не розділяв, і трішки прорідив їх. Наступна коса – пусто… Сидимо у човні і радимося, що робити де шукати. Напарник схиляється їхати додому (він уже наколотив окуня). Аналізуючи умови: тепла вода на косах, активний ріст водорості і як результат різке зменшення кисню у воді, відсутність ляща, доходжу висновку, що риба десь пішла на ями. Переїзд, виходжу до русла і йду до першої коси і починаю шукати ямку. На черговому промірі находжу метрів сім. Пірнаю – попав туди куди треба, правильні корчі і прозорість метрів 3,5. На першому нирку бачу старт судака… Далі була «дуже пізня вечеря, а може й сніданок».