|
Осінь. Падаючі листя навіюють думки про щось вічне , зникаюче, мимолітне та іншу ліричну дурню. Десь з такими думками я пішов провідати бідну, забиту сітками та просіяну електровудками протоку між Десною та Любичем. Врешті решт там просто дуже гарно. На заливному озерці, діаметром метрів з 50 на золотаву маленьку пюреху з першої проводки сідає маленький головень. Цьогорічний, озеро сполучається з великою водою тільки навесні, там він і виріс. Ще один і ще. Набридло! Підкидування цицьок та інших гумоподібних штук нічого не дало. Далі кілька окунців на ту саму пюреху, і одна щупакабра на горезвісний 44ий. Смугасті дуже гарні, майже чорні, хоча якісь ліниві та пасивні. З дна нічого не хоче брати, рибка гуляє поверху. Більшість часу присвячена милуванню природою, задивлянню під дерева в пошуках якогось дурного боровика, легкому перекусу з ковтком закарпатського, пожиранню ожини ті іншій ліричній байді. Дзену наловився по самі вуха.
Дякую тобі Річка. І вибач дурних людей.
|