Час і місце дії важливої ролі в даному випадку не мають, скажу тільки, що це було в цьому сезоні.
Вже після 16.00 я перестав підтримувати компанію в розпитті алкоголю, бо в планах було піти на ніч пополювати. З початком сутінків почав неспішно розкладать та перевірять снарягу, і налаштовуватись на "правильну хвилю". Народ по троху підначував " Да брось! Да давай пабухаем! Да там русалки!" і т.д. Але все це було по доброму, без злого. Всі ж хотіли зранку свіженькою ухою закусювать
. Тут саме підоспіли на вугіллі окорочка і мені підсунули шмуточок, да я й не пручався бо в принципі давненько вже не їв да й слиною давився від запаху смаженого м"яса ( від одного шматочка жлунок не перегружу, подумав).
Прозрак скажу чесно не радував, але необхідний метр+/- був присутній. Вітерець такий приємний хвильку нагортає, на глибині 3-4м. пеньки-колоди потроху гойдаються, але вцілому працювать можна. Зустрілась щука на 2.6, пару сундучят по 1-1.2. І от на другій годині "польоту" відчуваю що самопочуття неспіша перестає бути навіть "задовільним", не кажучи вже про "нормальним". Характерні відчуття в районі бруха, приступи жару поряд з ознобом і легким головокружінням підказують, що мабуть мене троха укочало і я зара буду банально блювати. Прямо зараз і прямо тут! До цього часу в мене такого досвіду ще не було, але колись же треба попробувать... благо на воду вийшов з буєм, що дуже полегшило процес. Через кілька хвилин все закінчилось. Я відчув певну легкість в організмі, і думка продовжити полювання мені здалася приємливою. Та це було спочатку, бо після пари нирків стало зрозуміло, що ну його нахер так себе насилувать. Знову закрутилась голова і до всіх старих симптомів додались ще й характерні бурчання в животі та в районі "нижньої чакри". Відразу приймається рішення тулити до берега, при чому не до точки старту і розміщення лагеря. а до найблищої точки на березі. По дорозі знову накатують спазми в шлунку та блювати вже тупо нічим, просто бекаю в холосту, як дурний цап не забуваючи гребти до берега, бо "ой шось не те". Пересування відбувається виключно в надводному положенні (тут тільки нирять і не хватало), гребу-гребу а берег щось так повільно сука сунеться. Ось, полегшення - торкаюсь руками мілини! Нарешті я догріб! Все тіло вмить розслабляється і тут я розумію, що ТОЙ ОКОРОЧОК був зайвий!!!! Абсолютно без моєї на те згоди мій зад перестає утримувати оборону, піддон не витримує і.т.д...
Стою я навколішки у воді, повністю розслаблений, а в очах суміш сорому і щастя. Соромно - бо йолки-палки, дорослий чоловік, а обісрався як дитя. А щасливий - бо відчуваю таке полекшення, на дворі друга година ночі, темнота (хмари) і мене ніхто не бачить!
Потім ще був піший перехід в 1.5км по мілині до місця стоянки, де вже я зміг зняти з себе снарягу і змить позор духмяним милом.
До речі не я один повноцінно відчув непридатність того м"яса, та їм з наслідками було простіше впоратись. Я спочатку мовчав про пригоду, але в решті-решт, як казав Карлосон: "дело то житейское".
Не хочу когось чомусь повчать, просто відписався та й годі. Кому треба - той сам зробить висновки.