Суботня вилазка на запруди р. Сивки більше порадувала, чим засмутила: після дощів, вода піднялась з 10 до 15 см, "виходи" великих рип радували душу.
То шо не знайшов горизонт, де переміщались чи стояли карасі, то не біда.
Справа в тому, шо зранку на поверхні води плавала, як не дивно, пилюка, не хотілось портити шнур на фідері.
На вудки попало: пів десятка окуня, десяток плотви, та були повернуті в рідну стихію.
Поряд, на спінінг, людина "потихеньку", не знімаючи дзвіночка, тягала карасів. З 05:00 до 13:00 отримана чимала порція добротного релаксу.
Товстенного вужа не встиг, а цапля позувала для фото.
В неділю, так трапилось, декілька разів перетинав р. Удай, в Полтавській обл. Річка мого дитинства, по Чернігівській губернії, порядком заросла, затоки і старики повністю в очереті, лепесі, кропивці, а поверху різак. В часи "застою" добре ловились: лин, сазан, карась, щука, окунь, багато було зимового в'юна.