[Valen]

Владнавши справи сімейні, вирвався вчора на пару годин до річки. Вхопити черговий ковток відчуття свіжості, свободи та можливості побути насамоті із природою.
Ліричний початок, перерву історичною довідкою… Був у мене воблер везунчик – Саб Ворт від Сторма. Переловив для мене багато кленів, щук та окуня, а везунчик тому що щука ніяк не могла відкусити, скільки не намагалась, не зважаючи на поводок усього в 4-5см. Так от літом я його обірвав, загнавши у великий острівець трави. А Олесандр, Crank, через пару днів підсік його та вдало вивів на один із своїх рижиків, і повернув його тепер мені. На рибалку я його сьогодні взяв, як амулет – пошрамований ветеран вимагав хоча б банального очищення трійників від нальоту, але часу не було. Та й не сподівався я сьогодні на нього ловити, тому вважав літнім … J
Так от близько 14 години дня почав я проціджувати водичку міношками по плесах та джишками по ямках – а хоч би вихід заробив… Лише втрачав джишки на корчах.
Зустрів місцевого дядька, який ловив п’яти метровим телескопом з інерційною котушкою і жилкою біля 0,7, опускаючи зимову блешню в суводі під берегом та блешнив по зимовому. Згадалось «-Лёлик, это же не эстетично. – Зато дешево, надежно и практично…». Ну може й практично, але дядько нічого не вполювавши, склав телескоп та побрів додому. Ну, а нам така снасть не по фен-шую, тому продовжую й далі прикрашати корчі силіконом.
На одному з локальних перекатиків, чіпляю саморобний кренк з надією на клена, але марно. Так і йду вздовж річки, від монотонності закидання вже стають автоматичними, коли на одній з проводок стьоб – є рибинка. І тут я пригадую правило, що перед тим як закидати потрібно подумати, як ти будеш виводити рибу в разі покльовки. От халепа, а в мене жилка в 4 лб перекинута через суцільний завал гілля та поваленні стовбури, що лежать на трясовинні шириною метрів п’ять. Слава Богу, рибка виявилась шнурком лише на 400гр. Перемикаю стопор зворотнього, і перестрибуючи зі стовбура на стовбур пробираюсь по одному з них впритул до води, сідаю на стовбур, підводжу до себе щупачка і фотографую, відпускаю.
Коротше кажучи, під вечір риба почала їсти. Потім було три сходи підряд з однієї точки, на джиг, в двох метрах від берега (під самим берегом часто трапляється). І смішний вираз обличчя місцевого спінінгіста, коли я став на місце з якого він щойно перейшов на метрів з 20, вчепив свого саб варта і обкидавши напівзатоплений корч дістав, сфотографував та втопив два шнурка та непоганого окуня. З настанням сутінків на мікроджиг по мілині лупили шнурки та окушата, але пора й честь знати – додому…
А свого везунчика я знову обірвав...