[MorozMr]

З вечорі п’ятниці запрошував приятеля скласти мені компанію та піти потоптати берег річки, та й сам він говорив, що йому не заважить “поидивитися на воду, бо шото піз...”.
Однак, обставини та плани мають властивість змінюватися. Приятель вимушено відмовляється. Дивлюся за вікно, розумію, що щиноптики вгадали і погода в суботу повністю відповідала прогнозам — дощ, ніжний вітерець, який гнув до землі дерева та похитував арматуру. Від свого наміру я не відмовляюся, бо й самому не завадить трішки “подивитися на воду”. Ще є чітке бажання спіймати щуку, давно не було можливості взяти спінінг до рук, не говорячи вже про потримати рибу. Вирішено — зроблено!
З переляку накидав різного силікону з собою, парочку воблерів, трішки оберталок. Ну і термос з чаєм, спінінг в руки та вперед до берегів річки Ірпінь.
Вирішено, що на “популярних” точках акцентуватися не буду. Організм потребував спокою та відсутності подразників, хоча й народу майже не було. А от під вечір, коли вже розпогодилося, то охочих спіймати плямисту хижачку стало значно більше.
Цікаво спостерігати за водоймою, як вона змінюється від пори року та діяльності людини. Останній раз, коли вдавалося тут побувати, подекуди глибина впала до 30-50 см, а подекуди взагалі залишилась лише в приямках/ямках. Зараз же “дали воду”, то колишні півметра стали добрими півтора.
Ловлю почав з вертушок, реакції не послідувало. Далі почав полоскати воблери, але трава ще не вся опала і не зважаючи на солідний підйом рівня води, ловити було не зовсім комфортно. На перспективних, на мою думку, точках затримувався на довше, перевіряв також і резину (від 3 до 5 дюймів). Було пару неакцентованих тичків, але доловити не вдавалося.
Вийшов на відрізок річки, який запримітив ще по весні. Поворот, потім пряма з коряжником під одним берегом та стіною трави під іншим та нависаючі дерева. Пробую воблером прокидати, рівномірка — тиша, ну думаю “зараз я тебе буду твічить” (я ще той майстер). Тиць-тиць, тиць-тиць, пауза, тиць — тиць. Бум! О думаю, кайф! А нє, починаю вимотувати і розумію, що а ні воблера, а ні повідця загалом не залишилося. Все ще маю сумніви, що ж то було, чи то мої криві руки при прив’язуванні, чи то зубата промазала? На користь другого свідчить добряче пошарпаний шнур.
В’яжусь, забув грубий флюр, а того, що був з собою залишилось геть мало, так шо не варіант. В’яжу найтовший, який є — 0,35. І перерва на чай. Сидячи з чашкою в одній руці, роблю закид і ну дууууже повільну проводку. Круть-сьорб чаю, круть-круть-сьорб, потяжка спінінгом і на черговому “круть” знов неакцентований удар. Перша думка — траву чи корчик зачепив. Як виявилося, то помилився. Виматуюсь, а флюр пожований. Не лінюся та перев’язую.
Закид в тому ж напрямку, і класичні “круть-круть — пауза”. Це дає свій результат і фрікціон починає стравлювати шнур. Далі було красиве дійство від зубатої. На свічку двічі виходила, крутилися, намагалася зайти в кущ, але вдалося її дістати.
Клюнула на Маннс 3.2”, на 5 грамовій джиг-голівці. Не крокодил звісно, але й такій був радий.
Після цього ще перевірив пару місцин, обірвався. Поставив найбільшого віброхвоста, який був з собою та почав рухатися в напрямку дому. На зворотньому шляху ще покидав під різні кущі, але без результату. Сонце вже майже сховалося, час завершувати.
От якось така вийшла прогулянка.