В липні заїхали, традиційно, до Ладинки.
Фабулу з нашим туди заїздом навіть описувать не буду, бо задрало вже - кожен раз щось новеньке, але по суті одне й те ж

Цього разу, ледь від`їхали від Києва, провалилася педаль зчеплення - вечоріє, ми й так виїхали запізно, і тут таке... На щастя, сарай на горизонті виявився якимось придорожнім СТО, ми туди якось допхалися на пешій передачі, і там на диво ще хтось був цією пізньою порою, і вдалося його вмовити нас глянути "за екстреними показаннями", і на диво фаховий хлопець нас врятував від ганебного повернення до Києва на евакуаторі, а то й ночівлі десь під Броварами. Докопалися до проблеми (винними виявилися криві рученята хакерів з офіційного сервісу під час останнього планового ТО), навіть знайшлася потрібна запчастина, завелися та поїхали собі далі. Так тепер розумію, що на тому СТО нам було явлене справжнє Диво Господнє - мабуть, ми щиро молилися, і тому з гідністю пройшли це дорожнє випробовування. Але до бази ми допхалися глухої ночі, там вже всі сплять, ледь знайшли залишені нам ключі та саме "бунгало".
Ми з молодшою заїхали на full-time, а жінка з середньою відвідували нас на вихідні. Інтернету не було, відповідно - ані новин, ані роботи, навіть прогноз погоди доводилося робити, дивлячись на небо, а не в телефон - дуже незвично, але навіть прикольно; натомість були зорі, яких не побачиш в місті та околицях; гриби в лісі, яскраві квіти в лузі; вечірні вогнища зі смаженими сардельками; безліч химерних птахів та іншої худоби; киця та їжачок, що взяли звичку снідати та вечеряти у нас під ганком, іноді - обоє разом (вперше - наступного ранку хтось із них "віддарився" дохлою мишею нам на крильце, але надалі обходилися вже без цих формальностей). Ну й звичайно ж, була Десна, кожного дня різна, але завжди прекрасна... Здебільшого зранку я шурував по річці сам, а вдень - з малою.

Вода, по заїзді, була досить високою, але поступово почала спадати, за час, що ми були - чи не з півметра зійшло. Спочатку навіть на поплавчанку з берега прокльовували пристойні плітки та підлящики, під кінець там вже було горобцю по коліно. Може, перепади рівня води, може ще якесь давлєніє - але з рибою складалося дуже туго. Більш-менш знайшли лише окуня на мілинах серед трави, клював не те щоб активно, але принаймні більш-менш стабільно на вертушку. Решта тактик здебільшого були провальними. Тим же джигом окунці теж прокльовували в корчах, але цього року їхній розмір був ніяк не більшим, ніж у тих, хто пасся на мілині, кльов нерегулярний, обривів - безліч, і жодної - ЖОДНОЇ! - щучки чи судачка.
На мілинах щуки теж не було, хоча мені вже здалося минулого року, що я знайшов до неї ключик. Нажаль, він знову виявився одноразовим. Таке враження, що цього року вона сиділа в глухій траві, де й провести нічого неможливо. Зрідка-зрідка лупасила там, але... На цей випадок у мене теж була секретна зброя - закуплене на Виставці "мишенятко" - незачепляйка, яке хвацько просковзувало крізь куширі та ряску. Я їм кілька днів повпирався, одно разу навіть на бідну мишу навіть кинувся хтось, але не засікся. Втім, таке враження, що я майже влучив тоді щуці в голову, тому думаю, що з її боку це був скоріш самозахист, ніж полювання.

Мала потроху освоїлася, відібрала у мене мого модного лайта (залишивши мені вибір - важка снасть або той "дитячий" дрючок, який я їм брав колись для участі в Щупачках, щоб не жаль було зламати), та пішла вже досить вправно ковбасити тих окунів. Вони, дійсно, давали жару та чудові емоції. Особливо весело було, коли вона влупила добрячого язя на ту ж вертушку - от же ж красива та сильна риба! Радощів море. Бігфіш по окуню теж їй випав. Якась смуга в моєму житті пішла - в Прохорівці середня жерехів лупасить, в Ладинці - менша язів та окунищ, а в мене жодної щуки, чи бодай просто пристойної риби, тільки дріб`язок за ними підбираю... Виростив, на свою голову.

Єдину щуку за ці дні ледь не витягла та ж мала, на... опариша, на поплавчанку з берега. Мабуть, добре, що та зрізала вже майже на березі - такого приниженя я б точно не пережив!
Але що ж коїться зі щукою в цих краях, люди кажуть, що її тут взагалі дуже мало стало. А судачки взагалі зникли, хоча ще кілька років тому в корчах зрідка покльовували. Всі грішать на екологію, на сітки... Але я вам так скажу: сітками наші діди-прадіди з давніх давен ловили, і риба була в річці. А от справжнє зло - це оці всі ваші новомодні фіш-блогери та ютубери. От хто рибу косить! Це ж гірше навіть за промисловиків! Ну самі прикиньте, на КВХ скільки сейнерів? Ну може десяток, може півтора... А блогерів!?... Їх же ж на кожному корчі вже по двоє-троє сидить, і одне одного в інстаграми фоткають. І ловлять же ж, куди там тим сейнерам - і все якимись фліппінгами, і пітчингами, і прости господи, джиг-рігами всякими... Так звідки ж тій рибі взятися в ріках!?...
І ще ж не тільки самі ловлять, а ще й молодь навчають, оцим всяким фліппінгам... От візміть пристойну порнографію - і то є якісь вікові обмеження, де 16+, де 18+, чи там 21+, а оці ж, вони ж без контролю та обмежень ллють оце все в свої ютуб-канали, а молодь потім дивиться, на оці всякі джиги-ріги, і сама пробує. Раніше ще тишком-нишком, поки дорослі не бачать - а тепер взагалі розпустилися, буває, ідеш і бачиш - стоїть просто посеред набережної та дрочить щось якоюсь мормишкою, а інші такі самі стоять і його знімають, дарма що навколо люди ходять...
Кажете, вони рибу відпускають - а ото вже хто зна, куди вони її там відпускають. Ви зверніть увагу - вони її на камеру відпускають виключно крупним планом, а там і не видно, може вони собі вже понакупляли спортивних садків 2х2 метри, і туди й відпускають, з понтом так, типа в річку, а насправді там садок здоровенний.
А навіть як і дійсно випускають - ви що думаєте, після третього-четвертого блогера ця щука ще коли на щось пристойне клюне? Ха, та вона вже може екстерном соціологію в Могилянці сдавать. Всьо. Це вже не наша звична тьотя Хая, це вже справжня зіркова бізнес-фіш, вона тепер чайлд-фрі, вся в пірсингу сидить в куширях і звідти кар`єру в медіа робить - тролить в фейссбуці відеоблогера Валєру, що в нього гачок маленький, і таких кольорів силікону, як у нього, в цьому сезоні вже ніхто не носить... А щупачки їй лайки ставлять. Тут вже не те щоб клюнуть нормвально - карася живого ніхто не з`їсть, доки він їм твічінга не станцює... Вирождєнці, тьху. Декаданс. На хімію б оцих всіх блогерів, в Черкаси, а ще краще - забанити б їх усіх на глушняк, тоді, може, років через десять поступово відновилися б рибні запаси... Ехх...

Ладно, це трохи я відйшов від теми, бо зачепило. Останнього дня, в неділю, коли вже треба пакуватися, вийшов я востаннє на воду з лайтиком (повернув собі, поки мала спить) - вже не жарко, тучки набігли, навіть дощик покрапав, падіння води наче припинилося - несподівано річка наче ожила: щось повсюди плескає, лупасить, і жерех, і щука та сама, і вже не тільки в глухих куширях, а й на відкритому... І таки спрацювала минулорічна тактика - клюнула нарешті щучка, на чесну коливалку, хоча й невеличка - "грань зачота", як кажуть, відпустив, звісно. Спробував, раз таке діло, кинуть поппера - оппа, почали окуні його хавать, вперше за ці дні! Весело, з хлюпами та чавканням, 10 разів вийшов - один раз засікся! Клас...
Кинув попера у невеличке вікно між ряскою та очеретом, там простору буквально на 2-3 чпоки - з третього разу ледь влучив, на другому чпоці - БАБАХ!!! - щучий вихід, овва! Оце вже адреналін! Там три таких віконця в різні боки були, в кожному, коли влучиш вдало - одразу йде вихід чималої щуки! Женеться, лупасить, прямо на очах, по цьому бідному попперу, але не засікається! Нарешті одна влучила - шарах - смиконула - сходу обірвала, навіть поборотися не встиг... Еххх... Нажаль, мишеня для цього спіннінга заважке, та й шнурок зовсім не для куширів, але хто ж знав, що потрібно було саме сьогодні важку артилерію тягти в лодку - півтора тижні перед цим в неї впирався впусту...
Ставлю нового попера - знову вихід, в тому ж вікні! Але вже не такий завзятий, ще мабуть попереднього із зубів не виковиряла. Резюме - щука з трави ще не вилізла, але принаймні нарешті прокинулася. Хоч бери й залишайся ще на тиждень. Ладно. Ну ок, на цій мажорній ноті й завершимо, бо вже було час збиратися та їхати. Дякую цій річці, й цьому місцю, може, наступного року ще повернемося. Мрію таки дожити до того моменту, коли спрацює щось із минулорічних тутешніх напрацювань, але боюся, що це ще не скоро буде.
Таке.