4 чудових дні у чарівній місцині на Черкащині. Ще зелені ліси, розливи Росі. Тиша, щебіт пташок і кумкання жабок. Прохолодна хатинка, що нагадувала бабусину. Я мліла від того, що нас з моєю подругою Іриною оточувало. А які світанки!!! Сонечко величаво випливає з-за дерев, зігріває своїм промінням воду і все навкруги. А ти підставляєш обличчя під ці промені і танеш, як мороженка. Встигли і накупатись, і порибалити досхочу. Кормила горохом, сухарями і сипучкою "Карась опариш". Ловилось потроху і на опариша, і на мостирку. Найкраще, на бутрик опарика і червоного. Лина так і не вдалось заманити, а карася і різних "кісток" посмикали. Вперше в житті намагалась позмагатись з вусачем. На жаль, навіть з дна не змогла його підняти. Але ж адреналіну було повні шорти, поки він раз за разом вимотував мені катушку, а я старалась його зрушити з дна. Підмотаю трошки, фрікціон волає, жим і катушка знову вимотана. Він переміг, прагнучи залишитись у рідній стихії. І то добре. Оснастку фідера залишив собі на пам"ять. А мені навіть закурить захотілось, хоч я не вмію
Іра зловила величезного рака, амністували і його. Смачнющі страви, якими себе балували вечорами. Бо зранку нічого не хотілось, ще сонце не встало, я вже перла на вимостку - кормити. А чиста водичка з сільської криниці - то ж цілюща жива вода. Ні тобі телевізора, ні інтернету. Лише ти наодинці з природою і її красою. Це саме такий відпочинок, який надає сил. Саме такий я обожнюю.
Усім миру і НХНЧ!