Такі дні, як сьогодні, випадають не часто. Мабуть не помилюсь, якщо скажу що лишитись сам на сам із природою і власними думками в наш час - на вагу золота.
Йдеш по запланованому маршруту з однієї перспективної точки на іншу, закидаєш пластиковий винахід, що зветься в риболовних кругах "воблер" то під похилений над водою кущик, то вздовж лінії берегової рослинності і ритмічно смикаєш, роздивляючись неймовірної краси пейзажі.
Сонце на обрії ще ледь видно. Сплине ще якихось 15 хвилин і доведеться вдягати темні окуляри, дуже вже некомфортно стане ловити. Візуальна складова твічингу - одна з найголовніших. Та хижак не реагує... Можливо він, як і я, любить гарно поспати. Мимоволі концентрація на процесі стухає і голова сповнюється різноманіттям думок: починаєш осмислювати аспекти свого життя-буття, то згадуєш результативні риболовлі або ж повні провали, а іноді просто вишукуєш очима гарний кадр. Та одна єдина мить повертає тебе знову до берегу річки - чіткий "тюк" на тому дальньому кінці жилки, різка потяжка в сторону...хоч і маленький, але вже хижак починає боротьбу за своє життя. Потужна збалансована снасть не дає йому шансів і, за хвилину, п'ятниста красуня вже позує перед об'єктивом фотокамери. Кадр, ще один і час відпускати. Вона заслужила...
Вже за кілька годин повертаєшся до початку маршруту - громадський транспорт не звик чекати на рідких гостей. Нажаль у добі всього двадцять чотири години, а ще так багато потрібно встигнути зробити...
