[LEO 1979]

В суботу близько опівдня здзвонилися з Ярославом і, цілком спонтанно, виникла ідея проскочити на один знайомий ставочок в Макарівському районі. Десь біля півтретьої вже збирали спінінги на березі. Ставочок досить цікавий, класичного погодження шляхом дамбування малої річки, рясно порослий старими вербами та осокорами з південної сторони, мілкий у вершині та з глибинами «десь по шию» біля дамби. В період весняної заборони, ми кілька разів навідувалися сюди, трохи джигували та твічили, трох фідерили, трохи вживали «гірку» з бутербродами під тими самими вербами та п’яніли не від неї, а від весняного сонечка та розквіту рідної житомирської природи. Риби ставок видавав небагато, можна сказати поштучно, але приємного розміру: плітка та карасі грам до 300 на поплавок та фідер, гарні окуні, справжні горбачі на мікроджиг, та проскочило кілька щучок на твіч.
А що ж тепер? Вода в ставку сильно впала, потужний північно-західний вітер, то хмари – то сонечко. Весела погодка. Ну раз приїхали…
Десь забросі на десятому, на доооовгій паузі, я відчув чіткий «тук» та швиденько виволочив на берег гарну щучку «півторушку». Риба спокусилася на 80-тий орбіт натурального кольору. Ярослав не зраджував мікроджигу, та нащупавши русло затопленої річки, за декілька хвилин одного за одним витягнув на світ божий трійку пузатих окунів. Мабуть після цього ставочок вирішив, що досить хлопці, шмируйте вже на той Київ, кіна більше не буде. Ну ми ще трохи покидалися в холодну воду металево-гумово-пластиковим змістом наших рибальських коробок, та й почали збиратися. На зворотному шляху, бачили веселку, потім потрапили під рясний град, а в місто в’їзд жали через холодну вогку мжичку. Ось така в нас вийшла швидкоплинна та тим не менш душевна рибалочка.


Дякую за увагу! НХНЛ!
P.S Користуючись нагодою передаю щирий привіт Жені Гороху, який відмовився їхати з нами з дуже поважної причини: сімейного шопінгу