[Ворсклянец]

У кожного рибалки є місця, на які тягне, наче магнітом. І навіть не замислюєшся над тим, чи упіймаєш, чи ні омріяну рибину щастя, а просто - треба відвідати. От так і мене привело до Зміїної гори, що знаходиться в пониззі Ворскли. Обпалена сонцем, поточена шрамами від злив та весняних вод, обвітрена вільними вітрами, стоїть гора Зміїнка над Ворсклою і видно з неї навіть Дніпро. Ворскла сповільнила свій хід, розширилась і заросла очеретами. Вода тече то водну, то в іншу сторону - близькість водосховища накладає свій відбиток.
Дуже хотілося половити лящика та інших його родичів. Розіклався вже під вечір, годую рибку, а вона подарувала мені лише трьох "критичних" густірок. Чекаю - надія на нічний кльов, але лише Чумацький шлях через усе небо та сова, яка неначе причинувата волала на всі плавні, справили на мене враження. Рибка прокинулася о шостій ранку і бадьоро почала тіпати червоного черв'яка, потім її вподобання перейшло на опариша, а активність почала носити хвилеподібний характер. Після другої години я, засмаглий та виморений, поїхав з нормою підлящів додому. Самий дорослий потягнув на 0,5 кг. А той, якого я бажав побачити, після нетривалої боротьби, прислав мені свою візитку - шматочок слизу на гачку.