Ранок. Тихий, прохолодний ранок. Водойма ще б трохи подрімала, та окуні вже ганяють мальків, полюють на дрібноту зимородки і вивільги
. Та й
синоптик приїхав.
Почав з прибирання робочого місця - не дуже приємно перечіплятись через всілякі використані пакети та РЕТ-пляшки з-під пива:
Хожу, буркочу собі під носа голосом діда Відуна з Файни-Юкрайни: "Ото понакидали, шоб вам сусіди через забор все сміття викидали... О, оно поплив на човні, ти диви сітку знімає... щоб ти нічого туди не піймав... не піймав? Так тобі й треба... Ні, ну візьми ти вудку, сядь, налови за годину пів відра краснопірки, он її скільки, насмаж, нажерись од пуза... Так то треба рукою махати, а так - поставив, нажерся отієї горілки, і хропеш в затінку... ні собі, ні людям"
Та довго буркотіти не прийшлось - обізвався окунець. Десь до сьомої ранку був дуже активний, брав на рівномірці, тому з підбором приманок не заморочувався - твістера від Mans сповна вистачало:
А ось після сьомої до роботи взявся вітчизняний виробник. І чим ставало спекотніше, тим на більшому віддаленні від берега вдавалося виманити рибку. Прямопропорційно до зростання спеки відбувались зміни приманок в сторону їх пасивності.
"Ото так порибалив..." (голсом вище означеного героя)
