…Димівся нічний асфальт після дощу. Прямо по курсу нам світив незвичайний «блакитний» повний місяць, що буває нечасто, раз в декілька років. Що він нам пророчив? – Не знаю. Але, як ніколи, особливих ілюзій на результативну рибалку я не відчувала. По-перше, ми їхали квочити сома, але в звітах квочатників за цей сезон нічого цікавого не було. Не ловиться поки що Він на квок. Тільки дітки до 10 кіл часом бешкетують, іноді потрапляючи таки на гачок щасливчикам. А по-друге, оцей містичний нічний пейзаж… Тиждень холоду і дощів, а завтра має бути тепло, і вітер сто разів за вихідні поміняє напрям. Не любить таких палімпсестів риба. Навряд…
Але коли з самого початку рибалки, в суботу вранці, ми за довгий час вперше чітко побачили і вихід сомика до приманки, і його покльовку – надії з новою силою розворушили душу…
Ми дуже старались. Навіть у хвилю, коли піднімався вітер, я намагалася невмілою рукою вичавити із квока ті звуки, які два роки тому так подобалися Йому і приносили результат. Та все дарма: сомику наше меню явно не сподобалось. Мабуть, занадто ситий був.
Багато підйомів і декілька покльовок – от і весь результат. Під кінець не втрималися і стали джигувати. Та було вже пізно: знову кардинально помінявся вітер і стало спекотно. Та навіть оті пару рибинок трішечки згладили несправджені надії, - кращі рибалки у нас попереду!
