Гарне оповідання! І тема гарна, та щось не розвивається!
Спробую непосоромити творче товариство свого краю і я. Вперше років за десять напевно, використовую рідну мову в своїх творах.
Печаль собою серце овиває,
Й вкриває смуток в темну ніч,
Розлуки біль сильніше груди все стискає,
Якщо зі мной ти не опліч.
Й в нічне те небо, погляд свій сумний взиваю,
Де з безлічи яскравих зорь й планет,
Коханий образ твій неначе пазл складаю,
Й крізь нього подумки лечу я до тебе.
Лечу зустрітися з тобою,
Хоча би в мріях та думках,
Бо ж на яву ти зараз не зі мною,
Так будь хоч поряд у омріяних світах!
І в тих світах- не буде нам розлуки,
Не буде смутку і печалі,
Не роз'єднаються наші серця і руки,
Там лиш омріяной любові ждуть яскраві далі.
Розлуки біль сильніше груди все стискає,
Й вкриває смуток в темну ніч,
Та знаю я- розлука вічно не триває,
І скоро будем ми опліч!