на тєму "а нє слішком лі устарєла класічєска російська літєратура, шоб дєлать із неї образоватєльний фєтіш і культ?" Тєма дохтуру інтєрєсна, бо у нього в головє гуляє тєорія, шо єслі змалку виращувать дитину ісключітєльно на російських сказках, а затєм силоміць впихувать в неї російськи класіков і чуть-чуть соврємєнніков, то з великою долею вєроятності можна заполучить еталонного ватніка. І шо інтєрєсно, Нєвзоров цю тєорію косвєнно подтвєрділ, замітив, шо в Росії много проблєм із-за обілія міфов, які создані, в том чіслє, і классічєской літєратурой. А потом вдруг затушувався і дважди об'яснив публіці, шо йому запрєщєно употрєблять любі названія на букву "У" і Новоросію в том чіслє. Дальше інтєлігєнтне общєніє перед продвинутою культурой і чтєнієм аудіторієй продолжилось в прєжнєм ключе, но дохтуру стало вдруг не цікаво. Бо він почув главноє: російська інтєлігєнція отвалюється у лєтаргічєский сон... Вєдь єслі не слушать про Україну, не думать про Україну і не смотрєть сюжети про Україну, за ісключєнієм ідєологічєскі правильних, то і войни нікакой нєт. А так, внутрєнній гражданскій конфлікт непонятних хохлов, яким Росія із жалості шле гумконвої і платить пособія. А шо солдати внєзапно пропали безвісті на строго охраняємих кладбіщах под новєнькими хрестами без імєнних табличок - так то все ростовські учєнія винуваті. Бо отпустять в Ростовє солдата в увольнітєльну, а він мєстності совєршенно не знає і случайно забреде на Донбас, де його тут же отстрєлюють рискающі каратєлі. Дохтур називає таке явлєніє "думать правільно, шоби бути как всє". Він неоднократно стикався з цим в повсєднєвной жизні і не одну клавіатуру сломав, питаясь пробраться крізь хащі стєрєотіпов к надьожно упрятанному голосу разума. На жаль, явлєніє це присуще не тільки російській інтєлігєнції. Іногда к дохтуру на блуждающий огоньок заходять непонятні лічності. Хто-то начинає дико возмущаться: "Прі чом тут Росія? Шо, в Українє всьо зашибісь і оборжать нєчєго?" І тут же припєчатає затасканим штампом про корову і сосєда, совєршенно отказуясь понімать, шо сосєдскі відносини (даже с учотом льогкой завісті і межевого конфлікта) і кровава воєнна агресія - очєнь разниє вещі, після яких любой сосєд автоматічєски прєвращається во врага. Іной вообще накатав огромний трактат на тєму "раз всєм так нравиться обсирать Путіна, буду його защіщать, ібо дємократія і плюралізм". Дохтур оце би поінтєрєсовався у Йосі Вісаріонича, шо би случилось з таким во врємя Второй міровой, якби той пафосно заявив подобне про Гітлєра. Расстрєляли б його за прєдатєльство, пособнічєство окупанту, чи просто як врага народа без какой-лібо конкрєтіки? Но в свідомості нашого чєловєка кровавий діктатор, з вини якого щодня гинуть люди, перетворюється в безобідний образ, який можна і допустімо защіщать от злих і нєхароших дядь, прєдсказующих цьому діктатору непріятний і скорий конєц. Но, конєшно, більше всього вопросов до телебачення. Бо коробить не столько "велична Москва" в ісполнєнії тєлєканала ТЕТ, і даже не "чєчєнскіє террорісти в Грозном" і "народниє ополчєнци в Донбассє" от рєдакторов 5-го. Сколько развлєкатєльні рєаліті-шоу с золотой і не очєнь, но тєм нє мєнєє зажиточной молодьожью (пусть і прєстарєлого возраста). Не подумайте нічого такого. Вони всє там, конєшно, вполнє нормальні. З інтєрєсними мислями, взглядами, планами на будуще. Но... В цих планах немає війни. І мислі не затуманені невиносімою думкою про те, шо завтра нас знову стане менше - і чиясь мати не дочекається сина, чиїсь діти не зустрінуться більше з батьком. Тому що у когось на старості лєт проснувся інстінкт собіратєльства, історічєского маразма і комплєкса ізбиточной полноценності (бо імпєратор одной какой-то там часті суші - це не галімий носітєль барсєтки у Собчака). Нєт, дохтур на самом дєлє ні в чом не винить цих людей. Вони, як і російська інтєлігєнція, тоже усталі от України. Їм хочеться наслаждаться, получать позітівні емоції. А тут хтось десь хєрачить і Порох, козьол, гдє обєщанний мір? Як будто це нам нада вивести наші войска із Росії чи вольове рішення наших політіков нємєдлєнно буде ісполнєне Богом, джином ілі золотой рибкой... Только прєдставьтє: якшо багатьом так важко просто прийняти факт, шо в країні іде війна, то настільки важче солдатам на лінії фронту? Вєдь нас даже тєлєвізор лишнй раз не хоче розстраювать, видавая реальність порціонно і строго дозіровано; поддержуя усипляющу ілюзію, шо конфлікт заморожено, граніца оккупірованной тєрріторії розширяться не буде і там просто ізрєдка хєрачать, убивая в срєднєм по 5-10 чєловєк в сутки (но нас сорок з гаком мільйонів, так шо очєрєдь дойде не скоро, єслі такими темпами...) Єслі ми по-дитячому хочемо вірить в то, шо достаточно просто закрить глаза і не дивитися, то чи нада удівляться російській інтєлігєнції, шо вже почті засипає? І только коситься іногда, щурясь, на курс доллара і цену нєфті, які мішають крєпко уснуть. Та дохтур нічому не удівляється. Просто скурпульозно вичоркує огромне колічєство нєкогда уважаємих тих, у кого прєдположитєльно било будущєє. Зато к нім вернеться прошлоє. То саме, епохи "дєдивоєвалі", коли шептаться не дуже страшно только в углу на кухнє, а у конфліктах мєжду сосєдями побєждав той, хто перший напише донос... А яке будуще чекає у нас, єслі ми тоже позволим собі заснуть? І не включимо у свої плани бодай частинку війни? Тєм болєє, щас зима. І нашим там, на Донбасі, холодно. Так шо, навєрно, нада їм якось трохи помочь.