Частина друга.
Для дуже раннього підйому наступного дня в нас банально не вистачило сил, але майже «нульова» перша година ловлі показала, що в цьому не було жодного сенсу. Теплий та сонячний день неділі привабив на береги річки значну кількість туристів. Багато з них сплавлялись річкою на спеціальних плотах, якими майстерно кермували «гуралє» в аутентичних костюмах, до речі, чимось схожих на гуцульскі. Люди часто вітались із нами, а деякі навіть про щось питали, типу стандартного «клює»?
З одного боку такий «хрещатик» якось не дуже поєднується з поняттям риболовлі на гірських річках, а з іншого, форель з плином часу почала більш активно реагувати на приманки. Правда, як і вчора, кількість сходів, як то кажуть, просто зашкалювала
Можливою причиною тому була все ще досить мутна вода, ну і звичайно сила течії, яка тільки посилювала спротив риби. Хай там як, але риба покльовувала, а нам тільки цього і треба
Окрім власне форелі, доволі частим трофеєм, особливо в більш спокійних місцях, був головень.
В одному з місць нам зустрівся поляк-нахлистовик. Серйозне екіпірування та снасті натякали, що людина «в темі». А після того, як рибалка похвалився ранішнім уловом, в якому було кілька пстругів розміром 40-45 см (звісно не на кукані, а як то водиться на екрані смартфону), стало навіть якось ніяково
Статус «профі» поляк закріпив за собою ще й тому, що пізніше йому вдалося взяти ще одну гарну рибу, причому в місці, яке буквально перед ним процідили хлопці. Це стало додатковим стимулом продовжувати пошуки «нашої» риби в бурхливих водах Дунайцю.
Таким чином ми провели на воді майже увесь день з невеличкою перервою на обід. До речі, в цей день Толі вдалося спіймати ще одну марену, риба була невеликою, але, не дивлячись на це, таки зуміла дати жару «дідовому» 781-му і, звісно, самому Анатолію
Під вечір ентузіазм, як і фізичні сили, почали потроху нас покидати. Настав час завершувати риболовлю і повертатись на базу.
Вечеряли ми в місцевому ресторані, де замовили (тепер вже традиційно) дуже смачний суп журек, з не менш смачними дерунами-пляцками. Вже на базі все це діло було закріплене пляшкою портвейну
До нас приєднався Войтек і приніс із собою величезних розмірів флай-бокс (до того я таких ще ніколи не бачив), майже повністю набитий різноманітними мухами, які, звісно, зв’язав сам Войтек. Зауважу, що португальський нектар зробив своє діло і частина мух «перелетіла» до рук Андрія
Здавалося, що рибальські теревені затягнуться до глибокої ночі, але втома зробила своє і скоро всі розійшлися спати.
Наступного дня ми знову розділилися. Андрій з Анатолієм, озброївшись секретними мухами від Войтека, вирішили ловити на спец ділянці Дунайцю, де, нагадаю, не дозволяється ловити спіннінгом, бо ходять легенди, що через велику кількість риби при ловлі на воблери існує велика імовірність форелевих дуплетів
Ми ж з Грицем вирішили знову перевірити вдачу на старих місцях, трохи змінивши цього разу маршрут, почавши з іншого місця, що знаходиться неподалік від станції плотів.
Тут річка трошки звужується і робить досить широкий поворот. Протилежний берег річки являє собою живописну скелю, в самому підніжжі якої для туристів передбачена невеличка стежка. Хоча нас більше всього приваблювала досить велика і порівняно глибока яма, в якій, наша уява малювала здоровецьких форелей та тайменів, що тільки й чекають того, щоб перед їх носом проплив якийсь там рідж чи рюкі
Майже годину ми з Грицем купали вміст наших коробок в цьому місці, пробуючи віднайти той самий ключик, але всі зусилля виявилися марними
Перейшовши на нову точку, я знову поставив одного із своїх ветеранів – Ima Issen 45S, пам’ятаю, що ще пошуткував типу «зараз обов’язково клюне!». І майже одразу заробив клювання
Спочатку виважуння було досить спокійне, риба взяла недалеко від берега і не поспішала влаштовувати акробатичні шоу на поверхні, більше тиснучи у бік дна. Але чим більше скорочувалась дистанція між нами, тим різкішими і потужнішими ставали її пручання. Невдовзі на поверхні з’явилась красуня яскраво жовтого кольору із контрастними чорними цятками. Із завмиранням серця пробую завести форель у підсак. Перша спроба – марно, друга – знову ні, третя – ну нарешті! Ось вона! Справжній пструг мав довжину десь за 45 см і понад кіло ваги
Тільки у підсаку стало видно, що форель встигла зламати черевний і трохи розігнути хвостовий одинарники воблера. Що тут скажеш, як і завжди все вирішує одвічно примхлива і повністю непередбачувана пані Фортуна
Поки я відновлював «озброєння» Іссена, Гриша встиг зловити ще одну гарну рибину. Успіх був остаточно закріплений при облові «пулів» біля станції плотів.
Повіривши в те, що кльов нарешті «включили», ми вирішили ще раз перевірити яму, але, як і вранці, вона «промовчала». Єдиною рибою, став головень, якого я дістав майже з під протилежного берега, використавши далекобійний снаряд – DUO Ryuki 60S. Хоч кленик був і не трофейного розміру, але виважування виявилось досить затяжним
Традиційним місцем обідньої зустрічі стала «наша» альтанка, де ми знову об’єднались з Андрієм і Толею. В цілому, хлопці відловились добре, але пожалілися, що жодного «трофею», які їм пощастило потримати на гачку, так і не було заведено до підсаку. На що, звісно, отримали від нас дуже вагомий аргумент – спінінг наше всьо!
Після обіду Гриша і Толя помінялися місцями, тобто тепер вже Гриша вирушив разом з Андрієм штурмувати спец ділянку. Відповідно ми з Толею вирішили пошукати рибацького щастя на новій для нас ділянці «біля муру».
В цьому місці річка протікає безпосередньо біла траси, для захисту останньої прямовисна стіна додатково укріплена камінною кладкою, яка, власне, і утворює собою «мур». Кам’яну стіну і бурхливі води Дунайцю розділяє досить вузький парапет, стоячи на якому ми почали робити наші перші спроби. Толя, зачепивши свій воблер, ризикнув злізти з парапету і пішов за ним у самісіньке бурло. Успішно виконавши операцію по звільненню Олександри (Anre’s Alexandra 50S), Толя вирішив на додачу перевірити найближче до нього «тирло»
і тут почалося: браніє за бранієм, шість чи сім клювань підряд!
Як тут не допомогти товаришу? Також беру ще одну рибу, а через кілька спроб мертво засаджую свою Олександру
Толя повертається на парапет і намацує ще одну точку: на цей раз форель «стає в чергу», коли приманка проходить безпосередньо під парапетом. Цікаво, але точка виявляється справді досить локальною, адже вище-нижче зовсім невеличкої ділянки цей прийом вже не спрацьовує
Тим часом почало дощити, за два сонячних дні ми трохи розслабились, тому навіть до обіцяного прогнозом дощу, ми не були готові, залишивши куртки на базі. Довелось продовжувати риболовлю трохи підмоченими, зігріваючись тільки чистим адреналіном від клювань та спротиву місцевих пстругів
На черговому місці помічаю невеликий затишок за прибережним каменем ще й з навислими над ним кущем. 45-й Рюкі летить точно в ціль – бам і засічена форель робить сальто у стрибку, торкаючись гілок прямо у повітрі… і сходить. Ще один постріл – бам, потужний ривок за течією, розворот, знову ривок, але цього разу снасть і руки встигають відпрацювати. Коли риба заходить до підсаки, почулися численні аплодисменти – туристи, що саме пропливали на плоті, вітають з трофеєм
На зворотному шляху ще раз перевіряємо ранкове «трофейне» місце. Буквально перші ж спроби знову приносять клювання, але риба так само швидко сходить. Толя вирішує йти далі, я ж лишаюся з надією доловити. Здається, що місце вже замовчало, але як часто буває в таких ситуаціях починаєш себе умовляти зробити ще кілька спроб. Саме на такій «це вже точно остання» спробі той же таки Issen 45S спочатку ніби «глухо» сідає в камінні, але вже за мить риба починає рухатись проти течії, причому робить це абсолютно без будь-яких різких «стартів». Просто спокійно йде проти течії, вудка в дугу, мульт мовчки стравлює флюр, пульс бухає у вухах. Зайшла за камінь, трохи постояла, потім так само спокійно пішла за інший… і сход. Ні-і-і-і-і-і!!!
На цьому пам’ятному місці я і закінчу свою оповідь, бо саме через такі от переживання, буквально через дуже короткий проміжок часу знову з’являється відчуття голоду за новими враженнями від такого непередбачуваного і такого захопливого заняття, яким є риболовля. А отже, ми знов і знов, затято і вперто, не дивлячись на всілякі перепони, будемо вирушати на нові пошуки свого рибацького щастя...
На останок. В дні постійного емоційного навантаження та нездорового тиску обставин, останній аргумент на користь цієї поїздки пролунав від Грині: «сьогодні в нас є можливість поїхати, а завтра?» Сподіваюсь, що і завтра, і післязавтра, і через рік також. Миру нам всім і добра! І все буде добре… для кожного з нас! І все буде добре, настане наш час!
PS версія
мотузко-мухарів
PPS робочий комплект NFC FW 702-2 (IM) Custom + Abu Garcia Revo MGX + Abu Works S-Spool + Hedgehog Studio BB Air + Megabass Dragoncall Super Finesse 5 lb. FC.