Звіт із затримкою 
Подорож на р. Дунаєц, Польща, 19-22.07.2014 р. продублюю для любителів мультів
Традиційно почну зі слів подяки друзям, завдяки яким ще одна чудова подорож стала реальністю, залишивши в пам’яті безліч приємних спогадів. Андрій Zart, Гриша, Толя tosi, ще раз дякую вам друзі за те, що ви в мене є!
Частина перша.
Вечір п’ятниці, хмурий і мокрий від дощу Київ залишається позаду, дорога до Львова пролітає майже непомітно, як і ніч проти суботи. У Львові наш екіпаж доповнюється Анатолієм, після чого, у повному складі вирушаємо в бік кордону.
Польща зустрічає нас погожим ранком та сонячною погодою, а на додачу ще й комфортними дорогами, ніби заспокоюючи, та, одночасно, даючи можливість спіймати на останок ще кілька подорожніх напівснів.
Прямуючи до Крощенко-над-Дунайцем, з тривогою помічаємо, що місцеві річки суттєво «напились» та змутніли від сильних дощів, але чисте небо обнадійливо натякало, що картина, можливо, зміниться на краще.
Цього разу ми зупинились в невеликій приватній садибі та за сумісництвом рибальському клубі Kustigiza Flies Войтека Кудлача – товариша Андрія. Звісно, що після нашого там комфортного перебування, яке забезпечив Войтек та його рідні, він став добрим другом і для кожного із нас, за що йому також окрема подяка.
Не дивлячись на втому після довгої подорожі (на місці ми були вже по обіді), було вирішено не втрачати дорогоцінний час та відразу відкрити ліцензії на риболовлю, тим більше, що у Войтека є можливість зробити це прямо на місці.
Згідно оперативної інформації, отриманої від Войтека, річка Бялка-Татранська, що також протікає недалеко від нашого місця перебування, на той час вже повністю очистилась на відміну від каламутного Дунайця. Єдиною проблемою було тільки те, що ловити на цій ділянці дозволяється тільки нахлистом.
Звичайно, що для нашого основного «мотузкаря» Андрія в цьому не було жодних проблем, а от для всіх інших… Коротше кажучи, Гриша і Толя піддаються на «провокації» і вирішують трошки зрадити спінінгу зі своїми запасними мотузками
Я ж з собою прихопив до Польщі три вудлища, два з яких, були курковими і жодних мотузок, а тим більше мух, в мене не було… Андрій, правда, «заманював», пропонуючи половити одним з його нахлистових комплектів, але мій вибір був очевидним: курковий NFC FW 702-2 (IM), MGX, коробки із «самураями» і каламутний Дунаєц
Хлопці залишили мене на самоті неподалік від дерев’яної альтанки, встановленої для комфорту відпочиваючих прямо на березі річки. Якраз в цьому ж місці, ми починали свою риболовлю під час нашого минулого
візиту до
Польщі.
Тоді ми також натрапили на високу воду, але цього разу рівень був ще вищим: найвищі камені найближчого перекату тепер повністю ховались під поверхнею води
Звісно, що тоді нас це не спинило, от і зараз вже трохи потертий в тих місцях Ryuki, знову починає боротись з несамовитою течією Дунайця.
Цього разу мені не вдалося «забити швидкий гол», але приблизно через десяток проводок я отримав перше клювання, а згодом і першу, хоча і зовсім невеличку, але таку жадану форельку. Відлягло
Окрім власне ловлі також пробою потихеньку заходити у воду, щоби ноги та й організм в цілому починали звикати до навантаження від шаленої течії. Перші кроки даються важко – «офісний планктон» впевнено плаває тільки за течією, причому зазвичай у бік кухні
Тут все по-іншому, але чи не саме цього ми всі шукаємо, тікаючи з офісів на безкрайні береги незліченних водойм?
Вицідивши з перекату ще одне клювання, що швидко закінчилось нервовим сходом, я вирішив йти далі. В наступному місці, купання Camion DR, якого я поставив як можливу альтернативу усіляким хеві-мінноу, принесло ще одне гарне клювання. Спочатку риба впевнено пішла проти течії, відразу зігнувши вудлище, але після чергового жиму їй вдалося звільнитись від гачків воблера…
Знову зміна місця, і з першої ж спроби Issen 45S приносить ще одного пструга, цього разу трохи більшого ніж перший. Ще одна спроба – знову потужне клювання і шалений спротив, форель явно більша за попередню, але знову рибі вдається зійти… Ставлю 5-ку Ryuki, який на відміну від Іссена, оснащений двома трійниками. Кілька проводок не приносять нічого окрім жмутів водоростей
А далі...
Момент клювання я не запам’ятав, але наступні події надовго закарбувались в моїй пам’яті. Невідомий супротивник атакував приманку недалеко від берега, але вже за мить розвернувся на 180 градусів і з шаленою швидкістю рвонув у бік основного русла, поперек бурхливого потоку, відмірявши не менше тридцяти метрів. Кінцівкою цього потужного «спурту» стали дві феєричні «свічки» підряд, коли риба повністю вистрибнула, чи то вилетіла, з води, а потім пішла вниз за течією. Майже порожня шпуля і зігнуте до ручки вудлище натякнули, що настала моя черга демонструвати свої спринтерські навички. Чи доводилось вам коли-небудь бігати у вейдерсах?
А мені довелося… Не знаю як мені вдалося не навернутися (хвала шипованому Vibram-у
) і пробігти вниз за течію і за рибою приблизно таку ж дистанцію, паралельно продовжуючи з нею змагання в перетягування «канату». За цей час риба встигла «запалити» ще кілька «свічок», але в кінці кінців почала потроху віддавати флюр.
Коли риба вперше лягла на поверхню вже трохи ближче до берегу, стало ясно, що мої підозри щодо главатки (тобто тайменю), виявились помилковими. Коричневе торпедоподібне тіло, та характерні цього разу трохи з малиновим віддінком плавці… одного разу мені вже довелося бачити цю рибу «в дії»
на Закарпатті. Так,
це марена, або ж вусач.
В цей час я помітив позаду себе велосипедиста, що покинув свій байк заради фінальної частини цього феєричного двобою. Оскільки нікого із своїх поблизу не було, а ракетку-підсак я просто забув в багажнику авто, а навіть якби і не забув, то ця «мала» в неї б просто не влізла
, я вирішив звернутись за допомогою саме до велосипедиста. Чоловік досить швидко зрозумів, що від нього буде потрібно тільки трохи потримати вудлище, поки я зайду у воду і спробую взяти марену голими руками. Довіривши найдорожче незнайомцю я почав потроху підходити до риби, що знову прилягла на поверхні води. Якимсь чином за час боротьби марені вдалося намотати на себе флюр, який тепер перетворився на її удавку. Коли моя рука вже почала потроху тягнутися до хвостового плавника, який, до речі, був розміром приблизно як дві мої долоні, стулені до купи, риба зробила ще один потужний ривок, помножений на силу течії… Ззаду почулися голосні крики польською, чесно кажучи, я просто боявся обернутися, бо вже відчував, що побачу… Рівне вудлище і обвислий флюр. Фініта ля комедія
Вже не пам’ятаю, як прозвучала польською прощальна фраза велосипедиста, але її зміст я зрозумів одразу – «іншим разом…». Він пішов до свого байку, а я потроху поплентався до місця «бранія», де залишив свій рюкзак з речами. Спочатку зрізав геть покоцаний шматок флюра і прив’язав нову американку, але зайти у воду не зміг – ноги просто не тримали, до того ж тремор в руках не давав змоги зосередитись. Тому я вирішив взяти невеличку паузу і кілька хвилин помедитувати, спостерігаючи за бігом хмурого Дунайцю, поки залишки адреналіну остаточно не випарувались. Іншим разом…
Повертаючись назад до альтанки, де у визначений час на мене повинні були чекати хлопці, мені все ж таки вдалося трохи реабілітуватись, спіймавши ще кілька досить гарних рибин.
Коли я прийшов, хлопці вже були на місці, розкладаючи на столі різні яства, які заздалегідь, і як завжди ретельно, були приготовані для подорожі Толею. На питання «як справи?» довелося популярно (часто опускаючись до ненормативної лексики
) розповісти всі минувші перипетії з обов’язковим зазначенням, що я конкретно думаю про підтримку товаришів і закінчуючи чистою Бялкою і нахлитом зокрема
Потушити «пожежу» допомогло справжнє живе пиво, що його у Львові розливає малознана невеличка броварня і яке стараннями того ж таки Анатоля і сумки-холодильника залишилось таким же прохолодним та освіжаючим
Після трапези відбувся другий раунд. Цього разу всі йшли в одному напрямку, стараючись особливо не віддалятись одне від одного
З «нулями» не залишився ніхто, але й бжани (саме так звучить назва марени польською) за всіма законами жанру більше не клювали...
Далі буде…