[Саша В.]

Так як хотілося, в черговий раз не вийшло, і в черговий раз на краще.
Хотілося на простори КВХ, половити судака, але погода внесла свої корективи, синоптики пообіцяли сильний вітер, скакати на хвилях не хотілося, тому місцем бойових дій був обраний Тетерів.
По дорозі до Влада, двічі спробували порушити прагнення до річки дядьки зі смугастими палицями, але двічі вони були відправлені на пошуки справжніх порушників.
Дорога до річки пролетіла непомітно. І тут доля спробувала влаштувати нам перешкоду, благородний англійський всюдуходець загруз в пісках. Але через п'ять хвилин, він таки вибрався.
І так, Тетерів.
Найкрасивіша річка, швидка течія, обривисті береги, могутні дерева, які не винесли повіні, не раз перетинали нам дорогу. Ловити навіть не хотілося. Очі кожну секунду вихоплювали черговий пейзаж, і наступний був гарніше попереднього. Рука тягнулася постійно до фотоапарата, а не до спінінгу. А спінінги можна було і не брати. Риба просто не клювала. Місцеві рибалки як один скаржилися на клювання, звинувачували зміну погоди і сильно падаючу воду.
Але риби особливо і не потрібно було, програму мінімум ми все одно виконали, надивилися красот, надихалися ароматними травами, накаталися на човні, наговорилися з колоритними місцевими дідами, які розповідали рибальські байки, та й відправилися геть.
Хочеться сюди повернутися, не за рибою, а за красотами нашої землі, за спілкуванням з нашими людьми, просто тому, що це наша земля.