Свій перший рибальський рекорд я поставив років з 25 тому. Була це щука 8,9 кг; 108 см. До речі, цей результат не перевершений мною і по сьогодні.
Постало питання «увіковічення» трофею. Спосіб підказав Андрій, мій надійний товариш у рибальських мандрах. Ось його суть: на вогку, липку рибу накладаємо папір, обводимо контур, всередині контуру натираємо графітовим порошком, підмальовуємо очі і плавники – відбиток готовий. Андрій назвав його «японською фотографією». Я зробив два «японські фото» свого трофея. Одне для себе, друге подарував Андрію.
Минуло три роки. 15.11.86. У цей день я рибу не ловлю – родинне свято. Андрій поїхав сам. Наступного дня мене чекав сюрприз – «японське фото» щуки на 10,9 кг; 109 см, яку він піймав того дня. Андрія цікавила тільки щука. Спінінг – рапіра, блешня – «королева Дніпра» велика. Спосіб – сьогоднішньою термінологією – джигінг. Мрія – пудова щука.
Пізніше наші життєві шляхи розійшлися. І ось, років з 5 тому, випадкова зустріч. Андрій рибалити кинув, але мрію свою здійснив. Щука десь під 16 кг на його рахунку є. Жаль тільки «японське фото» цього «крокодила» в натуральних розмірах мені побачити не вдалося.
Постало питання «увіковічення» трофею. Спосіб підказав Андрій, мій надійний товариш у рибальських мандрах. Ось його суть: на вогку, липку рибу накладаємо папір, обводимо контур, всередині контуру натираємо графітовим порошком, підмальовуємо очі і плавники – відбиток готовий. Андрій назвав його «японською фотографією». Я зробив два «японські фото» свого трофея. Одне для себе, друге подарував Андрію.
Минуло три роки. 15.11.86. У цей день я рибу не ловлю – родинне свято. Андрій поїхав сам. Наступного дня мене чекав сюрприз – «японське фото» щуки на 10,9 кг; 109 см, яку він піймав того дня. Андрія цікавила тільки щука. Спінінг – рапіра, блешня – «королева Дніпра» велика. Спосіб – сьогоднішньою термінологією – джигінг. Мрія – пудова щука.
Пізніше наші життєві шляхи розійшлися. І ось, років з 5 тому, випадкова зустріч. Андрій рибалити кинув, але мрію свою здійснив. Щука десь під 16 кг на його рахунку є. Жаль тільки «японське фото» цього «крокодила» в натуральних розмірах мені побачити не вдалося.
Жерех рейсовий
Posted 25.01.2011 at 13:41 by pit
За способом добування їжі жереха умовно поділяють на три групи. Гуртовий, осілий і рейсовий. Такий поділ, звичайно, умовний. Адже кожна окрема рибина протягом свого життя і залежно від пори року та інших обставин може змінювати свій спосіб полювання.
Гуртовий - це переважно «котли». «Прописка» осілого це корчі, завали дерев, взагалі різні укриття з великою кількістю їжі поблизу. Досить банальна писанина. Я її приводжу тут для кращого розуміння прикладів з власного досвіду і досвіду мого товариша.
Найбільший емоційний і спортивний інтерес являє собою жерех рейсовий. Це переважно трофейні екземпляри від 3 кг. Сам факт, що риба, оминаючи браконьєрські сітки, «електриків» і всілякі екологічні негаразди, дожила до зрілого віку викликає повагу до неї.
Є декілька типів «рейсерів». Одні, крадучись десь попід кручею, проти течії «глушать» верховодку, а потім повертаються до місця своєї стоянки, інші роблять свої рейси на розлогих косах вздовж брівок і б,ють верховодку завжди в «своїх» точно визначених «точках». Є й інші способи полювання «рейсерів», але у всіх випадках маршрут «рейсера» є чітко визначеним. Рейс «рейсера» завжди починається з місця його постійного перебування і закінчується там же. При цьому проміжні «точки» також чітко фіксовані. Періодичність рейсів від декількох десятків хвилин до однієї доби. Кажуть, що за боєм жереха можна годинника перевіряти. Така постійність «рейсерів» дає шанс спінінгісту на успіх. Але у переважній більшості випадків супротивник дає нам шанс лише на один кидок. І він має бути влучним.
У 80-х роках минулого століття досить успішно ловився жерех на пляжі Довбичка в період з другої половини квітня до початку купального сезону. Піймати тут 2-3 «хвости» вагою 1-2 кг протягом пів-дня не було проблемою навіть для початківця.
Однієї погожої квітневої суботи я прийшов на Довбичку з запізненням і застав там групу спінінгістів. З власного досвіду я знав, що ловити в такій «кумпанії» річ даремна, а тому не розчохляючи спінінга приліг на пляжний топчан, грівся на лагідному весняному сонечку і чекав, коли місце звільниться. Чекати довелося не довго. Розчохляю спінінга і через деякий час, коли «місце заспокоїлося», відмічаю серію з трьох потужних ударів, які йшли вздовж брівки, перпендикулярної берегу. Жерех крався вздовж берега проти течії, доходив до брівки, робив розворот вліво на 90 градусів і «глушив» верховодку на своєму шляху. Далі був фарватер, харчів там для хижака мало, напевно він повторить свій рейс, подумав я.
Займаю позицію вище брівки метрі 30, заходячи у воду скільки «заброди» дозволяють, спінінг напоготові. І ось він з,явився повторно. Невеличка пауза і «кладу» тригранку трохи далі передбачуваного другого удару. Декілька обертів котушки і мій «скляний» «Маестро» згинається дугою. Це був перший. Він заважив 2,9 кг.Через деякий час взяв ще одного. З того самого місця і в той же спосіб. Цей заважив рівно 3.0 кг. Гарна була парочка і «балик» з неї був смачний.
Наступного дня, в неділю я був «на тому ж місці і в то й же час». Точно на моєму вчорашньому місці стояв «спінінгіст». Він стояв на піску, не заходячи у воду, а його надувачка була біля його ніг. Він старанно «цідив» воду своєю «Королевою Дніпра». Він довірливо розповів мені, що вчора тут один «набрав». А він якраз «стояв на плотву» у Гідропарку і все це бачив. У цей день нас було двоє на Довбичці і ніхто нічого не піймав…
Лесь, мій добрий приятель, жерехіст з великим стажем. Для нього якщо не жерех, то і не риба. Ось мій короткий переказ його оповідання про зустріч з рейсовим.
Вже повертаючись додому з успішної риболовлі, Лесь помітив серію з декількох ударів. Поза сумнівами, це був жерех. День був успішним, в рюкзаку була пара «хвостів», чому б не поексперементувати? Діждавшись наступного проходу риби, Лесь засік по годиннику час між першим і другим ударами. План був такий: «покласти» блешню трохи далі місця другого удару і спокійно чекати. Якщо буде ще один прохід, то після першого удару жереха, відрахувати по годиннику потрібну кількість часу, підняти блешню і провести її через місце очікуваного удару. Так воно і сталося. Через декілька хвилин вага рюкзака мого приятеля збільшилася приблизно на 3 кг.
Такий «удар» (Літвінцев), нанесений супротивнику, я ставлю на найвищу сходинку «п,єдесталу пошани». Це зовсім не те, що «вихопити» з «котла» декілька «хвостів», коли вода «кипить» і жерех в азарті втрачає всяку обережність. Тут є все: попередній задум, чіткий розрахунок і, головне, спінінгіст залишає собі право лише на один «снайперський постріл». Це якраз і відрізняє профі від «туриста».
Найкращі враження залишились у мене від поїздок на Десну, коли я там ловив жереха. Це був період від 2000 р (міленіум!) по2005 р. В той час я вів рибальський щоденник. Достатньо сказати, що середня вага пійманих тоді жерехів була біля 2 кг. Все це стосується одного конкретного місця, були й інші поїздки на Десну, не такі вдалі.
Свою двотижневу відпустку у 2002 р ми з дружиною провели на Десні. Чотири дні липня, решта – серпень. Літо було сухим і спекотним, Десна сильно обміліла. Низький рівень дозволяв заходити у воду по косі метрів на 100, і глибина була по пояс. Переді мною було ще метрів 50 фарватеру, а далі була поросла лісом круча. Коса сходинками переходила у фарватер. Трохи нижче була глибока яма. Жерехова класика. Я виходив на косу до сходу сонця і ловив 2 -3 години. Так само у вечорі ловив 2 -3 години і закінчував на заході сонця.
І ось одного вечора з,явився він – патріарх. Удари почалися від ями і йшли вгору, проти течії. Всього ударів було з десяток. Такого потужного бою я тут ще не бачив. Він йшов попід самою кручею і глушив верховодку у так званих «карманах». Дистанція була якихось 50 метрів, але кидати було неможливо. Зразу за лінією бою була поросла кущами круча. Я міг лише спостерігати. Дорогою до нашого табору я роздумував, як можна взяти такого «рейсера». Якщо це не «приблуда», то вийшовши з ями він до неї і повернеться. От тільки назад він піде не попід кручею, а, скоріш за все десь посередині фарватеру. У цьому і був мій шанс. Наступного вечора я його використав. Діждавшись останнього удару патріарха і витримавши коротку паузу, «поклав» приманку напереріз прогнозованому ходу риби. Зробив з десяток обертів котушки і моя «DAIWA» зігнулася дугою. Снасть була така: волосінь 0,25; кастмайстер 14,5 г; перед ним борідка на одинарному гачку 8,5 за нашою нумерацією. Взяв на борідку. На моє щастя гачок засік рибу у самому куті її пащі. Це на, мій погляд, варіант найбільш надійного засікання жереха. Важив він 5,5 кг рівно.
http://pixs.ru/showimage/01jpg_8309617_1553622.jpg
http://pixs.ru/showimage/03jpg_7620931_1553684.jpg
http://pixs.ru/showimage/02jpg_2945340_1553678.jpg
http://pixs.ru/showimage/04jpg_8087964_1553689.jpg
http://pixs.ru/showimage/05jpg_4387307_1553694.jpg
Гуртовий - це переважно «котли». «Прописка» осілого це корчі, завали дерев, взагалі різні укриття з великою кількістю їжі поблизу. Досить банальна писанина. Я її приводжу тут для кращого розуміння прикладів з власного досвіду і досвіду мого товариша.
Найбільший емоційний і спортивний інтерес являє собою жерех рейсовий. Це переважно трофейні екземпляри від 3 кг. Сам факт, що риба, оминаючи браконьєрські сітки, «електриків» і всілякі екологічні негаразди, дожила до зрілого віку викликає повагу до неї.
Є декілька типів «рейсерів». Одні, крадучись десь попід кручею, проти течії «глушать» верховодку, а потім повертаються до місця своєї стоянки, інші роблять свої рейси на розлогих косах вздовж брівок і б,ють верховодку завжди в «своїх» точно визначених «точках». Є й інші способи полювання «рейсерів», але у всіх випадках маршрут «рейсера» є чітко визначеним. Рейс «рейсера» завжди починається з місця його постійного перебування і закінчується там же. При цьому проміжні «точки» також чітко фіксовані. Періодичність рейсів від декількох десятків хвилин до однієї доби. Кажуть, що за боєм жереха можна годинника перевіряти. Така постійність «рейсерів» дає шанс спінінгісту на успіх. Але у переважній більшості випадків супротивник дає нам шанс лише на один кидок. І він має бути влучним.
У 80-х роках минулого століття досить успішно ловився жерех на пляжі Довбичка в період з другої половини квітня до початку купального сезону. Піймати тут 2-3 «хвости» вагою 1-2 кг протягом пів-дня не було проблемою навіть для початківця.
Однієї погожої квітневої суботи я прийшов на Довбичку з запізненням і застав там групу спінінгістів. З власного досвіду я знав, що ловити в такій «кумпанії» річ даремна, а тому не розчохляючи спінінга приліг на пляжний топчан, грівся на лагідному весняному сонечку і чекав, коли місце звільниться. Чекати довелося не довго. Розчохляю спінінга і через деякий час, коли «місце заспокоїлося», відмічаю серію з трьох потужних ударів, які йшли вздовж брівки, перпендикулярної берегу. Жерех крався вздовж берега проти течії, доходив до брівки, робив розворот вліво на 90 градусів і «глушив» верховодку на своєму шляху. Далі був фарватер, харчів там для хижака мало, напевно він повторить свій рейс, подумав я.
Займаю позицію вище брівки метрі 30, заходячи у воду скільки «заброди» дозволяють, спінінг напоготові. І ось він з,явився повторно. Невеличка пауза і «кладу» тригранку трохи далі передбачуваного другого удару. Декілька обертів котушки і мій «скляний» «Маестро» згинається дугою. Це був перший. Він заважив 2,9 кг.Через деякий час взяв ще одного. З того самого місця і в той же спосіб. Цей заважив рівно 3.0 кг. Гарна була парочка і «балик» з неї був смачний.
Наступного дня, в неділю я був «на тому ж місці і в то й же час». Точно на моєму вчорашньому місці стояв «спінінгіст». Він стояв на піску, не заходячи у воду, а його надувачка була біля його ніг. Він старанно «цідив» воду своєю «Королевою Дніпра». Він довірливо розповів мені, що вчора тут один «набрав». А він якраз «стояв на плотву» у Гідропарку і все це бачив. У цей день нас було двоє на Довбичці і ніхто нічого не піймав…
Лесь, мій добрий приятель, жерехіст з великим стажем. Для нього якщо не жерех, то і не риба. Ось мій короткий переказ його оповідання про зустріч з рейсовим.
Вже повертаючись додому з успішної риболовлі, Лесь помітив серію з декількох ударів. Поза сумнівами, це був жерех. День був успішним, в рюкзаку була пара «хвостів», чому б не поексперементувати? Діждавшись наступного проходу риби, Лесь засік по годиннику час між першим і другим ударами. План був такий: «покласти» блешню трохи далі місця другого удару і спокійно чекати. Якщо буде ще один прохід, то після першого удару жереха, відрахувати по годиннику потрібну кількість часу, підняти блешню і провести її через місце очікуваного удару. Так воно і сталося. Через декілька хвилин вага рюкзака мого приятеля збільшилася приблизно на 3 кг.
Такий «удар» (Літвінцев), нанесений супротивнику, я ставлю на найвищу сходинку «п,єдесталу пошани». Це зовсім не те, що «вихопити» з «котла» декілька «хвостів», коли вода «кипить» і жерех в азарті втрачає всяку обережність. Тут є все: попередній задум, чіткий розрахунок і, головне, спінінгіст залишає собі право лише на один «снайперський постріл». Це якраз і відрізняє профі від «туриста».
Найкращі враження залишились у мене від поїздок на Десну, коли я там ловив жереха. Це був період від 2000 р (міленіум!) по2005 р. В той час я вів рибальський щоденник. Достатньо сказати, що середня вага пійманих тоді жерехів була біля 2 кг. Все це стосується одного конкретного місця, були й інші поїздки на Десну, не такі вдалі.
Свою двотижневу відпустку у 2002 р ми з дружиною провели на Десні. Чотири дні липня, решта – серпень. Літо було сухим і спекотним, Десна сильно обміліла. Низький рівень дозволяв заходити у воду по косі метрів на 100, і глибина була по пояс. Переді мною було ще метрів 50 фарватеру, а далі була поросла лісом круча. Коса сходинками переходила у фарватер. Трохи нижче була глибока яма. Жерехова класика. Я виходив на косу до сходу сонця і ловив 2 -3 години. Так само у вечорі ловив 2 -3 години і закінчував на заході сонця.
І ось одного вечора з,явився він – патріарх. Удари почалися від ями і йшли вгору, проти течії. Всього ударів було з десяток. Такого потужного бою я тут ще не бачив. Він йшов попід самою кручею і глушив верховодку у так званих «карманах». Дистанція була якихось 50 метрів, але кидати було неможливо. Зразу за лінією бою була поросла кущами круча. Я міг лише спостерігати. Дорогою до нашого табору я роздумував, як можна взяти такого «рейсера». Якщо це не «приблуда», то вийшовши з ями він до неї і повернеться. От тільки назад він піде не попід кручею, а, скоріш за все десь посередині фарватеру. У цьому і був мій шанс. Наступного вечора я його використав. Діждавшись останнього удару патріарха і витримавши коротку паузу, «поклав» приманку напереріз прогнозованому ходу риби. Зробив з десяток обертів котушки і моя «DAIWA» зігнулася дугою. Снасть була така: волосінь 0,25; кастмайстер 14,5 г; перед ним борідка на одинарному гачку 8,5 за нашою нумерацією. Взяв на борідку. На моє щастя гачок засік рибу у самому куті її пащі. Це на, мій погляд, варіант найбільш надійного засікання жереха. Важив він 5,5 кг рівно.
http://pixs.ru/showimage/01jpg_8309617_1553622.jpg
http://pixs.ru/showimage/03jpg_7620931_1553684.jpg
http://pixs.ru/showimage/02jpg_2945340_1553678.jpg
http://pixs.ru/showimage/04jpg_8087964_1553689.jpg
http://pixs.ru/showimage/05jpg_4387307_1553694.jpg
Total Comments 0
Comments
Total Trackbacks 0
